Клуб покинутих: чому українські чоловіки звинувачують у розвалі своїх сімей інститут ґештальт-терапії

Вони разом 25 років. У них двоє дітей. Побут налагоджений: він веде бізнес, а вона опікується домом і дітьми. Щороку – відпочинок за кордоном. На перший погляд – ідеальна сім’я. Як раптом усе перевертається догори дриґом. Вона називає чоловіка “тираном та насильником”, пише заяви в поліцію та вимагає розлучення і розподілу майна.

Таких історій у Дніпрі – не одна. Як мінімум восьмеро чоловіків звернулися за допомогою до журналістів, бо в розвалі своїх сімей звинувачують одну і ту ж установу, що мала б, навпаки, додати щастя в їхні родини, йдеться в сюжеті ТСН.Тижня.

Дружина Ігоря Ларіна Яна – колишня студентка Українського інституту ґештальт-терапії. Вони знайомі 25 років, 18 з яких – у шлюбі. Мають двох дітей та кілька разів на рік відпочивають за кордоном. Ніби, всі щасливі. Однак, раптом: 

“Коли я зрозумів, що щось відбувається не так, що моя дружина почала змінюватися, я почав задавати питання – це був вересень 2018 року. У неї не було ніколи ненависті такої, – пояснює Ларін. – Вона дуже схудла, вона була напружена, у неї був поганий сон. Була дратівливість, вона перебувала постійно в ґаджетах”.

Що сталось – Ігор не розумів. Яна нічого не пояснювала, тож він почав з’ясовувати. Версії були різні: від гормонів до появи коханця.   

“Суть відповідей була така, що: “Тобі не потрібно це все знати, я не зобов'язана перед тобою звітувати. Це порушує етичний кодекс”. І тоді у мене все, звичайно, перевернулося в моєму житті, тому що я ставився до наших відносин, як до дуже близьких, теплих, я вважав нас одним цілим”, – згадує Ігор.

Зміни в поведінці жінки помітили всі близькі та навіть друзі. Рідний брат Олексій Ларін каже, що і йому Яна нічого не розповідала про свою роботу: “Я розумію, що якщо відкрита організація жіноча, ну, як би там нема чого приховувати. У той момент я почув, що їй вдома погано, а в організації добре”.

Родичі Яни об’єдналися і почали шукати причини. Усі ниточки вели в одному напрямку. Із 2011 жінка відвідувала у Дніпрі Український інститут сучасної ґештальт-терапії: хотіла стати психологинею. Ґештальт-терапія – це окремий розділ психотерапії. Олексій Шевцов, психотерапевт із 30-ти річним досвідом, каже, що у хороших руках це ледь не чарівна паличка: “Людина відразу відчуває ефект. У неї ніби відкриваються очі, вона все розуміє, усвідомлює і відчуває зовсім по-іншому”.

Із 2018 року родина Яни відчула зворотний бік психометодик, і, виявилося, що схожі проблеми не лише в родині Ларіних.

“Я її не влаштовую, я зовсім інший. 25 років ми прожили, 25 років! Виявляється, це неправильно, все неправильно – це після цих занять, після навчання. Їй сказали, що не підходимо один одному – 25 років прожили, і все це помилка”, – обурюється чоловік колишньої студентки інституту ґештальт-терапії Іван Полях.

Адепти інституту ґештальту – це щось середнє між студентом і пацієнтом, тому навчання і терапія, як виявилося, не мають кінця. 

“Я часто чув слова, що: “Мені там добре, мене там приймають, мене розуміють, потрібно опрацьовувати всі старі травми” і так далі”, – згадує Павло Захарченко. Він з дружиною прожив у шлюбі 10 років, і коли усвідомив, що втрачає її – сам записався в інститут. 

Спочатку, каже Павло, йому сподобалося, був підйом та позитивний настрій. Але потім: “Я став помічати, що у мене погіршуються відносини з моїми батьками, з якими завжди я був в теплих, добрих стосунках. У мене почали спливати деякі неіснуючі картинки з дитинства, як мене хтось то кидав або ще щось. Звичайно, в кожному дитинстві є якісь травмуючі речі, але вони не були настільки значущі, щоб переставати спілкуватися зі своїми батьками”. 

Павло злякався і перестав ходити на ці заняття, але дружина лишилася і стосунки щодня ставали дедалі гіршими. Урешті-решт, вони розлучилися.

Таких історій у різних сім’ях, які не були знайомі до цього одна з одною, журналісти ТСН назбирали вісім. Усіх їх об’єднує інститут ґештальт-терапії, і в усіх події відбувалися за одним сценарієм і в певний проміжок часу. Найгостріша фаза, кажуть чоловіки, третя.

“Вони називають це диференціацією. Щоб ми не задавали питань, не втручалися, оплачували все це. Сиділи з дітьми. Працювали по господарству”, – пояснює Ігор Ларін.

Річ у тім, що в цьому випадку слово “інститут” має мало спільного зі звичайним навчальним закладом чи класичною медичною клінікою. Це, радше, власна назва організації, яка обіцяє зробити з вас професійного ґештальт-терапевта. Але при цьому, всупереч правилам, проводить із вами сеанси індивідуальної терапії, і переконує у необхідності всіляких додаткових семінарів, тренінгів та лекцій, що не мають кінця. І все це – за серйозні гроші. Три дні навчання обходяться у 350 євро, кажуть чоловіки.

Яна відвідувала ґештальт-інститут 9 років. Чоловік підрахував, скільки це витягло грошей із сім'ї, і вийшло близько 15 тисяч євро разом із інтенсивами та тренінгами.

Ігор іще бореться за свою родину, хоча Яна вже подала на розлучення. Зараз із маленьким сином вона живе в мами. Чоловік боїться, що все майно, отримане після розлучення, піде не на дитину, а на інститут.

“Вона абсолютно ручна людина в їхніх руках. Синові 10 років, він вчиться в школі. Зараз ми з ним не спілкуємося. Вони зробили мене ворогом. Останній раз син сказав, що я його продав”, – розповідає Ігор.

Ольга, дочка Яни, дуже сумує за мамою, та жити захотіла з батьком, бо він її розуміє, а з мамою зараз напружено. Але ж спільні походи по магазинах та приготування чогось смачненького разом на кухні батько їй замінити не може. 

“Я вже змирилася якось. Ну, так, не вистачає старої мами. Мама стала більш холодною, менше почала проявляти уваги, турботи, любові і спілкувалася лише, якщо щось треба”, – каже донька Яни Ольга Ларіна.

Сама ж Яна переконує, що під час дев'ятирічного навчання в інституті набула впевненості в собі: “Я розуміла, що я скоро зможу заробляти, тобто я не буду вже економічно залежати від чоловіка, як я залежала тоді”.

Зі слів Яни, чоловік почав тотально її контролювати. Яна говорить, що насправді думки про розлучення взагалі з’явилися в неї з появою другої дитини, бо чоловік, начебто, їй не допомагав. Так само і в Дарини – в ексдружини Павла.   

Дарина вже розлучена, а от Яна – ще ні. Але обидві звернулися в поліцію з приводу домашнього насильства, чим дуже здивували рідних. 

Інститут – приватне підприємство, тобто, бізнес-структура із двома засновницями – Альбіною Мартиновою та Ольгою Явтушенко. Вони ж і викладачки інституту, і ґештальт-терапевтині із практикою з 15-ти річним досвідом роботи, і супервізорки. Це окремі психологині, які працюють із менш досвідченими колегами.

“Наші колеги і їхні родичі почали отримувати дзвінки про те, що: “Будьте обережні, ви спілкуєтеся з сектою”. Український інститут – це секта. Це були скарги в прокуратуру, це були скарги до податкової, до фіскальної служби. Ми протягом року ходимо по допитах. Ніяких претензій нам пред'явити не можуть, тому що їх немає і не може бути. Але ми постійно перебуваємо в напрузі”, – каже Явтушенко.

Хто атакує підприємство – Ольга не знає. У сімейне життя студенток, каже, не втручається, аж раптом висловлює свій погляд на майбутнє існування родин: “У процесі терапії клієнт, який довго перебував у таких залежних відносинах, усвідомлює, що він перебуває під тиском сильним, він може захотіти розлучитися, наприклад, зі своїм партнером”.

Чи може така позиція писохологині щодо краху інституту шлюбу вплинути на її пацієнтів?

“Ґештальт-терапія працює з емоціями. І, коли людина приходить до ґештальт-терапевта, вона йому дуже довіряє. І ось на цій довірі може бути засноване навіювання з боку ґештальт-терапевта. І все, що говорить ґештальт-терапевт, це відразу на емоційному рівні дуже глибоко відкладається в поведінці людини”, – пояснює психолог Олексій Шевцов.

Ситуація – складна, бо в кожного своя правда. Чоловіки певні, що їхнім дружинам заморочили голову. Жінки вважають, що чоловіки – психологічні ґвалтівники і тирани. А інститут узагалі каже, що піддається незрозумілим атакам. І щоби нас переконати, запросили навіть активістку, що захищає жінок.

“Наразі фахівчинями супроводжується ця постраждала, а саме їй надається юридична підтримка. Питання, з якими вона звернулася, це питання її безпеки, це погрози, це переслідування, це її страх, тому що її залякує чоловік”, – каже  ініціаторка об’єднання благодійних та громадських організацій щодо боротьби з насиллям проти жінок Ганна Карпеченкова. Це вона про Яну Ларіну.

Що ж, цілком можливо, що 25 років вона жила з тираном і нарешті їй відкрились очі. Цілком можливо, що так сталося і з іншими жінками, чоловіки яких випадково знайшли один одного в соцмережах. І що не випадково – усі мали справу з ґештальт-інститутом.

Насправді, якщо відбуваються такі непорозуміння, це має розглядати етична комісія. Вона б і оголосила вердикт: чи жінкам допомогли усвідомити проблему, чи, навпаки, цю проблему їм створили.

І цій організації такий аудит вочевидь би не завадив. Ось, наприклад, Яна, попри власну психологічну і родинну драму, чомусь проводить ґештальт-терапію іншим людям, що виглядає як грубе порушення правил – говорить наш експерт.

“Якщо у когось із гештальт-терапевтів є хоч якась маленька проблемка, він не має права практикувати. Коли у ґештальт-терапевта проблема – він будете її проектувати на клієнта, а у клієнта вона буде у багато разів посилюватися”, – додає психотерапевт Олексій Шевцов.

Але річ у тім, що цей інститут – не входить у жодну асоціацію, тому, по суті, звернутися нікуди. Тільки в той самий інститут. Або до партнера – Французького інституту ґештальт-терапії. Брат Яни написав туди, але сенсу – нуль.

Велика проблема в тому, що немає закону, який би регламентував діяльність психологів, ґештальт-терапевтів. Якщо йдеться про медичних психіатрів – то тут усе зрозуміло. Усі запитання – до МОЗу. А тут? Допомога психологів нам потрібна часто, особливо в кризові часи. Ми нарешті дорослішаємо, як суспільство: розуміючи це. Ринок схожих послуг – зростає. Тож для законотворців є новий шмат роботи. Адже час уже прописати єдині норми для таких фахівців: хто та з якою освітою може консультувати людей та проводити сеанси психотерапії. Та в які асоціації мають вступати такі організації. Щоб у пошуках виходу зі складних ситуацій – замість однієї рани – люди не діставали з десяток інших.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *